Якщо кохання справжнє...


Якщо кохання справжнє...

Що може бути краще в житті, ніж ко­хання? Трепет душі, невимовне щастя, коли бачиш кохану людину, прискорене серцебиття... Я ніколи цього не відчува­ла. «Ще не час» - думала собі. У школі завжди стояла в куточку, намагалася не привертати до себе зайвої уваги. Та й навіщо? Адже, якщо кохання дійсно мало мене знайти, то воно повинно по­долати мою скромність.

Я вступила в один із найпрестижніших столичних вузів, була улюблени­цею викладачів, гордістю батьків. На особисте чомусь завжди не вистачало часу. Одного разу декан представив нам нового викладача філософії - мо­лодий, здавалось тільки-но вуз за­кінчив, а вже - викладач. Філософію я любила. Займалася нею для власного задоволення, допомагала однокурсни­кам у написанні рефератів, дипломних робіт. Андрій Петрович одразу помітив у мені споріднену душу, завжди приділяв мені більше уваги, ніж іншим. Та я бачи­ла у ньому лише викладача.

Я могла залишатися після пар, дов­го засиджувалася у читальному залі, поспішати мені не було куди. Він підій­шов зовсім неочікувано. Поцікавився моїми справами, запитав, чому не йду додому. Моєї відповіді так і не доче­кався, сам усе зрозумів. Ми довго про­сиділи за підручниками, говорили про життя, ніби змагалися у філософському сенсі існування. Потім попрощалися і розійшлися. Але наступного вечора знову зустрілися у тому ж місці. Дійсно, ми були спорідненими душами, могли розмовляти годинами та і помовчати нам було про що.

Як не дивно, але на парах Андрій Петрович не робив вигляд, ніби я зви­чайна студентка. Він звертався до мене з будь-якого питання, обговорював ту чи іншу концепцію, цікавився моєю думкою. Між студентами поповзли чутки, що між нами щось є. Мені було со­ромно і неприємно. Під час зустрічі у читальному залі я попросила його не приділяти мені особливої уваги, адже мені незручно. На що він відповів: «Я не зможу цього зробити. Я знайшов сенс свого існування.»

Ми почали зустрічатися. Я розумі­ла, що це неправильно: він викладач, я студентка. У нього могли бути серйоз­ні проблеми. Але кохання вже кипіло між нами і загасити його полум'я було не можливо.

Якось Андрій прийшов до мене схвильований і засмучений. На мої' за­питання не відповідав, сидів, схиливши голову. Як виявилося, його поставили перед вибором: або стосунки зі мною, або робота. Для мене відповідь була очевидною... Я сказала, що між нами все скінчено і вийшла геть.

Минув місяць. На філософію я біль­ше не ходила. Просто не могла його бачити. Коли одного разу до мене пі­дійшов декан і сурово запитав про мою відсутність на заняттях. До чого розмо­ви? Сам прекрасно все знав. «Андрій Петрович вже два тижні як звільнився» - пролунали вслід його слова. Я спочат­ку не повірила, але спитавши в подруг, зрозуміла - декан сказав правду. Але навіщо? Чому мені нічого не сказав? Я ж так страждала.

Переборовши свою сором'язли­вість і страх, я пішла до нього. Розпита­ла, де він знімав квартиру і одного ве­чора постукала у двері. Відчиняти мені не поспішали. Я чекала кілька годин, коли почула кроки на сходах. То був Ан­дрій. Він був стомлений і виснажений, обличчя сіре, але побачивши мене, ніби вогники блиснули в очах. Я жах­нулась, але питань не ставила, просто міцно обійняла коханого і притисла до грудей. Всю ніч ми говорили про все і ні про що. Знайти нову роботу виявилося дуже важко, тому Андрій з ранку до ве­чора працював на будівництві, звідти і втома, і виснаження. Коли я тоді сказа­ла, що між нами все скінчено, він хотів одразу звільнитися, але мусив відпра­цювати ще два тижні. Довго шукав зі мною зустрічі, чекав у читальному залі, але я так і не з'явилася. Хотів знайти до­стойну роботу і все мені пояснити, але це виявилося не так просто.

Вже п'ять років ми разом, маємо доньку. Я закінчила інститут з відзна­кою, знайшла гарну роботу. Андрія по­просили повернутися і зайняти посаду викладача філософії. Він погодився. У нас чудова сім'я, повне взаєморозумін­ня і повага. Ми пережили важкі часи і я вдячна Богу, що вони нас не зламали, а зробили набагато сильнішими.

Марина В., Куликівський район
Поліська правда №1, 5 січня 2013 
Якщо кохання справжнє...