До 170-річчя від дня народження колишнього мера Чернігова, Василя Михайловича Хижнякова (1842–1917)


До 170-річчя від дня народження  колишнього мера Чернігова, Василя Михайловича Хижнякова (1842–1917)

24 грудня (за старим стилем) виповнилося 170 років від дня народження популярного громадського та земського діяча, колишнього мера Чернігова, голови Чернігівської губернської земської управи Василя Михайловича Хижнякова (1842–1917). Його ім’я було майже забуте у радянській історіографії, і згадувалося воно лише в контексті монографій з історії земського руху. Сьогодні Хижнякову присвячено окремі наукові розвідки, біографічні нариси… З ним асоціюються такі факти в історії нашого міста, як прокладання першого водогону, бруківка вулиць, введення в експлуатацію електростанції. Його мемуари «Воспоминания земского деятеля» (Петроград, 1916 року) нині набули статусу унікального історичного джерела, що висвітлює події загальнодержавного і краєзнавчого характеру другої половини XIX – початку XX ст.

Проживаючи здебільшого у тихому провінційному Чернігові, Хижняков мислив інакше. Географія діяльності Василя Михайловича була пов’язана з Києвом, Москвою, Петербургом, Вінницею, Пінськом. Палітра інтересів – від благоустрою чернігівських вулиць до реформування монархічної імперії у парламентську державу.

Народився Василь Хижняков у Києві (про це згадується тільки у біографічних спогадах його дочки). Але сам він писав лише про те, що провів у цьому місті дитячі та юнацькі роки. Мати, Анастасія Петрівна Анісімова, після народження синочка невдовзі померла. Опікувалися хлопчиною бабуся та батько Михайло Михайлович Хижняков, який колись закінчив Київську духовну академію і служив секретарем духовної консисторії. Дітей у родині виховували в традиціях благочестя і скромності в побуті.
Василя щоліта возили на оздоровлення до села Юрів на Київщині. Саме там він милувався косовицею, долучаючись інколи до роботи, слухав розповіді старого пасічника про запорожців, проводжав разом із селянами чумаків у Крим за сіллю… Там він побачив й інший бік сільського життя. Зневажливе ставлення управителя до селян, покарання їх різками викликало у дитини почуття жаху. І через 60 років з болем у серці згадував він екзекуції, яких щосуботи зазнавали кріпаки. Вже у поважному віці, коли жив у Кезях Чернігівського повіту (тепер Ріпкинський район), Василь Михайлович сприяв селянській кооперації, культурно-просвітницькому та освітньому розвитку жителів села.
А поки на хлопця очікувало навчання у Київській гімназії та Університеті святого Володимира. Обидва навчальні заклади сприяли становленню молодої, небайдужої до навколишнього світу людини. Василеві Хижнякову пощастило вчитися у гімназії, коли на посаду попечителя Київського навчального округу було призначено гуманного, демократично налаштованого Миколу Івановича Пирогова. Учні відчули більшу повагу до себе, згодом дізналися про заборону фізичного покарання. Нові умови навчання сприяли новому мисленню: голосніше заговорили про людську гідність.
Завдяки вчителю малювання Івану Сошенку, Хижняков-гімназист долучився до творчості Тараса Шевченка, з «благоговєнієм» читав і переписував його рукописи. Вже у 6-му класі хлопець зацікавився проблемами суспільно-політичного життя. Читав «Колокол» Герцена. Через захоплення політичною літературою Василя залишили в гімназії на другий рік.
…Часи навчання в університеті закарбували в його пам’яті дні оприлюднення Маніфесту 19 лютого 1861 року. Потім – емоційно зворушливі, але сумні проводи Миколи Пирогова, якого було відправлено у відставку. Чималих переживань додали і події польського повстання 1863 року.
Випускник університету Хижняков отримав призначення на посаду вчителя географії в Пінську гімназію, а в 1866 році переїхав до Чернігова, де викладав у гімназії латину та російську словесність.
Можна уявити, як працювалося молодому викладачеві і яким було коло його спілкування, якщо, за спогадами, «більшість педагогів не торкалася газет і журналів і взагалі не цікавилася читанням». Із загального реєстру викладачів чоловічої та жіночої гімназій теплі спогади у нього залишилися про Івана Дорошенка, Миколу Вербицького та братів Константиновичів. Натомість майже 13 років чернігівського життя Василь Михайлович присвятив педагогічній діяльності.
Наступний етап, 1875–1886 рр., – це час відданого служіння Чернігову та його жителям на посаді міського голови. Хижняков чимало зробив, щоб «губернському хутору», як писав про тогочасний Чернігів Леонід Глібов, надати більш цивілізованого стану. Доводилося зрікатися старих міських звичок і традицій, переконувати у перевазі сучасних методів господарювання, налагоджувати зв’язки з банками тощо. Жодне питання не ухвалювали одноголосно. Навіть ідея бруківки і прокладання водогону викликала низку безпідставних застережень і побоювань. Деяких депутатів міської думи, за спогадами Хижнякова, охоплював жах від думки про «непотрібні» фінансові витрати, тож категорично не підтримували новації, мовляв, «діди наші жили без таких дорогих забав, проживемо без них і ми».
І якби більшість не підтримала Хижнякова, то хтозна, скільки б ще років чернігівці копирсалися у вуличній багнюці і пили воду з Десни та Стрижня. А так, 1879 року, розпочали «вдягати в бруківку» вулиці: спочатку – Богоявленську (тепер Шевченка), потім – П’ятницьку, торгову Красну площу тощо. Чимало зусиль він доклав, щоб прокласти водогін, який уже в 1883 році забезпечував чистою питною водою 11 вулиць міста. Із 1894 року почалася телефонізація та електрифікація Чернігова.
У 1877 році Хижнякова обрали також депутатом Чернігівського губернського зібрання, а через десять років він очолив губернську земську управу. З перших же днів на цій посаді йому довелося відчути свавільне ставлення губернської влади до будь-якої прогресивної, цивілізованої, незалежної думки. Одним із прикладів цього став обшук без будь-якого попередження у приміщенні уп­ра­ви в квітні 1887 року. Хижняков стійко сприйняв цей інцидент і не піддався на залякування.
Наступного разу голова управи, відстоюючи перед губернатором своє право ревізувати села губернії, звернувся до Міністерства внутрішніх справ. У 1888 році земська управа без погодження з губернатором порушила питання про недосконалу організацію переселення селян із губернії.
1893 року земці підготували доповідь про поліпшення початкової народної освіти і введення української мови у народних школах губернії, а через два роки губернські збори виступили проти нового статуту для земських лікувальних закладів, запропонованого Міністерством внутрішніх справ. Докази, що цей документ обмежував права земств у розвитку медичної справи, були такими, що відомство мусило відступити.
Того ж року чернігівські земці надіслали вітальну адресу цареві Миколі II з приводу його коронації та шлюбу. Проект цього звернення написав Василь Хижняков (під час обговорення вирішили, вітаючи імператора, просити не лише поширення земських прав, але й свободи слова, друку, відповідальності чиновників перед законом, амністії ув’язненої та висланої за участь у політичних демонстраціях молоді тощо).
А доповідь про безстановість земств та обмеження адміністративної влади над земськими установами Хижняков вважав своєю лебединою піснею на земській посаді. Голова зборів, предводитель чернігівського дворянства, навідріз заборонив обговорювати теми, які збуджують суспільство.
Відтак, Хижняков послався на погіршення стану здоров’я і відмовився брати участь у наступних виборах (1896 року) голови управи.
Олена  ІСАЄНКО, 
старший науковий співробітник Чернігівського історичного 
музею ім. В. В. Тарновського
У будинку дворянських зібрань – засідання Чернігівського земського зібрання (фото ХІХ – поч. ХХ ст.)
 
Такий вигляд мала вул. П’ятницька  у середині ХІХ ст.
 
 
Регион: 
Чернигов и область
До 170-річчя від дня народження  колишнього мера Чернігова, Василя Михайловича Хижнякова (1842–1917)