Ексклюзивне інтерв’ю з рекордсменом України з важкої атлетики Артемом Івановим


Ексклюзивне інтерв’ю з рекордсменом України  з важкої  атлетики  Артемом  Івановим

Його зоря спалахнула ще в юнацькі роки і навдивовиж яскраво. Нині в Україні немає такого любителя важкої атлетики, який би не знав Артема Іванова, не захоплювався досягненнями вітчизняного атлета. Кореспондент «Деснянки вільної» розшукав спортсмена у залі важкої атлетики чернігівського стадіону імені Гагаріна, де збірна команда України постійно проводить тренувальні збори. Артем люб’язно розповів про складність своєї професії, подальші плани.

– Артеме, що відчуваєш, коли йдеш до спортивного залу?
– Мені цікаво, як складеться тренування, які результати покажуть товариші по команді.
А ще: тут комфортно займатися. Облаштування залу відповідає  всім сучасним умовам. Тут я старожил, бо з 2009 року «прописався». Щоправда, не постійно, бо більшу частину тренувань проводжу вдома, у Сімферополі. А Чернігів – моя друга домівка.
Час від часу Артем відволікається від розмови і на килимку,  що лежить на підлозі, робить розтяжку.
– Для чого? – запитую.
– Перш ніж приступити до тренування, потрібно добре розігрітися, розім’ятися, бо до кожного технічного елементу слід підійти підготовленим. Це є запорукою уникнення травм.
— Побутовими умовами на стадіоні імені Гагаріна задоволений?
– Я людина невибаглива, ні на що не скаржусь. На стадіоні все компактно. Над спортзалом, на другому поверсі, готель. Поруч – їдальня. Обслуговуючий персонал люб’язний. За спортивною територією – чудовий парк. До Десни недалеко. У вільні години гуляю містом, відвідую культові споруди. У захопленні від історичного Валу.
– Від чого страждають важкоатлети?
– Головна проблема штангістів – спина. Але й інші частини тіла не застраховані. Ще у 2010 році я отримав ліцензію на Олімпіаду-2012 у Лондоні. Однак за двадцять днів до відкриття ігор травмувався: невдало взяв штангу на груди, і нога під вагою пішла в бік, тому підірвав зв’язки. Поїздка на Туманний Альбіон зірвалася.
– Що спонукало зайнятися важкою атлетикою?
– Бажання виглядати не гірше однолітків, бути сильнішим. У спортзал мене привели батьки. Тоді я навчався у восьмому класі. Спочатку захопився вільною боротьбою. Але зрозумів, що це не моя стихія. Як тільки доторкнувся до грифа штанги, відчув, що саме це й шукав. Дванадцять років минуло, і не шкодую, що обрав саме такий шлях реалізації.
– Коли дебютував на міжнародній арені?
– Незабутнє враження залишила європейська першість серед кадетів, що проходила у норвезькому містечку Ставангер у 2004 році, де  я виграв срібну медаль.
– Як надалі складалися виступи?
– У 2006 році виступав на юніорському чемпіонаті світу в Китаї. Показав шостий результат. Міг і краще. Можливо, десь недопрацював або не вистачило везіння. Дуже переживав через поразку, навіть впав у депресію. Але зрозумів, що не варто впадати у відчай, а треба вперто йти до мети. Мене завжди підтримують батьки і молодша сестра Настя. До речі, вона також займалася важкою атлетикою, але тепер захоплюється психологією. Наполегливість принесла плоди. Через рік виграв чемпіонат світу серед юніорів у Празі.
– Чи вдався перехід з юнацької категорії у дорослу?
– Більш-менш. На чемпіонаті світу-2009 у Південній Кореї за сумою двох вправ опинився на 7-му місці, але у ривку одержав «срібло».
– Артеме, ти здобув таку потрібну для важкоатлетів стабільність після європейської першості?
– Чемпіонат Європи-2010 проходив у Мінську. Тоді я не спостерігав за тим, що відбувається у палаці спорту, а намагався повністю зосередитися. Все склалося якнайкраще, одержав залікове «срібло» й «малу» золоту медаль у ривку.
– Цікаво, чи виправдав ти сподівання уболівальників на чемпіонаті світу-2011 у Туреччині?
– З моїм наставником, заслуженим тренером України Михайлом Заргаряном, який опікується мною уже десять років, узгодили стратегічний план успішного виступу. Намічене виконав. У поштовху підняв 217 кілограмів, а «вирвав» – 185. У результаті здобув срібну медаль. «Золото» виграв мій однофамілець, росіянин Олександр Іванов. Буває ж таке! - посміхається.
– Який твій особистий рекорд на сьогоднішній день?
– У ривку піднімаю 190 кілограмів, а у поштовху – 230. Це рекорди України. Встановив їх у квітні цього року на вітчизняному чемпіонаті. Але на тренуваннях показую кращі результати. Скажімо, штовхаю 235 кілограмів, що на три кілограми більше світового рекорду поляка Шимона Колецьки.
– У тебе ривок виходить краще, ніж поштовх. У чому проблема?
– Головна перепона – технічна сторона виконання, над якою постійно працюю, вдосконалюючи потрібний рух. Володію рідкісною технікою поштовху – так званий «швунг» , її у світі освоїла невеличка група важкоатлетів. Зазвичай, усі штовхають «ножицями».
– Як реагуєш на конструктивні зауваження?
– Позитивно їх сприймаю. Особливо, якщо порада від фахівців. Вдячний вашому земляку заслуженому тренеру СРСР Олександру Рикову. Він часто спостерігає як я тренуюсь, дає ділові настанови.
– Скільки заліза за день піднімаєш?
– Приблизно 10–12 тонн, інколи менше. Все залежить від стану здоров’я. У декого може скластися враження, що це каторжна робота, але насправді мені подобається.
– Сил витрачається чимало. Чим відновлюєш організм?
– Харчуюсь продуктами, що мають високий вміст білка. Подобається відварена яловичина. Люблю котлети, салати, торти. Смакую овочами, фруктами. Для нас, важкоатлетів, кухарі на стадіоні імені Гагаріна готують спеціальну дієтичну їжу.


– У багатьох країнах світу виступав. Де б ще хотів позмагатися?
– Мрію побувати у США. Там хороша школа підготовки важкоатлетів, щоправда, американські спортсмени виступають не так успішно, як у минулому столітті. Та й хочеться зрозуміти, чому США найбагатша країна у світі, хоч трошки по ній помандрувати. А ще мрію покататися на «американських гірках». Щось подібне уже змайстрували у Чернігові. Але розважитися на них поки що не виходить, хоча від стадіону до парку, де вони встановлені, недалеко. Та вже й пізня осінь...
– Чи пропонували виступати за іншу країну?
– Надходили такі пропозиції. Пропонували переїхати в Азербайджан, Казахстан, Ізраїль, в інші країни дальнього зарубіжжя. Там спортсменів гідно цінують, не так, як в Україні. Тренувальні бази там кращі, та й праця оплачується вище. Скажімо, за кордоном атлет мого рівня, який уже має значимі досягнення, одержує щомісяця більше 6 тисяч доларів. Вдома мені такі гроші і не снилися.
– Що важливо для перемоги?
– Регулярні щоденні тренування. Не вірю, що успіх можуть принести амулети чи забобони, фартова екіпіровка чи неголене обличчя. Завжди виходжу з одним бажанням – підняти таку вагу, яка принесе мені перемогу.
– Артеме, яка твоя спортивна мрія?
– Живу першочерговими завданнями – виграти у 2013 році чемпіонат України, потрапити до складу вітчизняної команди на європейську, світову першості. Непогано було б стати на олімпійський п’єдестал. Але до нього довга дорога майже у чотири роки.
– …А життєва?
– 16 грудня мені виповнюється 25 років. Відзначатиму день народження у Сімферополі, у вузькому колі, вдома. Живу у звичайному гуртожитку. Функціонери обіцяють дати квартиру, але далі слів справи не йдуть. Хочеться, щоб це питання якнайскоріше вирішилося.
Серйозно готуюся до захисту кандидатської дисертації у Національному державному інституті фізкультури і спорту України. Тема пов’язана з важкою атлетикою.

 Досьє
Артем Володимирович Іванов народився 16 грудня 1987 року у місті Дніпропетровськ. Проживає у Сімферополі.
Майстер спорту (2004), майстер спорту міжнародного класу (2007), заслужений майстер спорту (2010).
Чемпіон світу серед юніорів (2007), срібний призер чемпіонатів Європи (2010), світу (2011).
Рекордсмен України: ривок – 190 кг, поштовх – 230 кг.
Учасник Олімпійських ігор-2008 у Пекіні.
Перший тренер – Віктор Гулак.
Тренер – Михайло Заргарян.
Закінчив Харківську академію фізичного виховання і спорту. Аспірант Національного університету фізкультури і спорту України.
Зріст – 176 см, вага – 95 кг.

 

Віктор Береговий, "Деснянка вільна"

Регион: 
Чернигов и область
Ексклюзивне інтерв’ю з рекордсменом України  з важкої  атлетики  Артемом  Івановим
Ексклюзивне інтерв’ю з рекордсменом України  з важкої  атлетики  Артемом  Івановим
Ексклюзивне інтерв’ю з рекордсменом України  з важкої  атлетики  Артемом  Івановим
Ексклюзивне інтерв’ю з рекордсменом України  з важкої  атлетики  Артемом  Івановим