Час будувати храми


Час будувати храми

Наш час полюбляють називати складним. Мовляв, лишається тільки виживати. Не до спілкування з власною душею. Не до сумління. Не до Бога. Не беруся переконувати людей, що мають такий погляд на життя. Бо їх міркування досконалі. Вони містять в собі все: і здоровий глузд, і глибоке знання життя, і плани протидії негараздам. Та серце чомусь тягнеться до інших людей. До тих, що не схильні списувати все на складнощі життя. А роблять свою справу, незважаючи на всі обставини. Нехай, ця справа й не обіцяє осипати їх матеріальними благами. Ніжин є стародавнім містом, яке свого часу сягнуло чималої політичної й духовної ваги. Частина матеріальних свідчень колишньої величі Ніжина збереглася й понині, головним чином, у вигляді християнських храмів. За їх кількістю Ніжин суттєво переважає більшість українських міст свого розміру. Значну частку ніжинських храмів буревії різних віків не оминули стороною. То ж ті з них, що не були повністю зруйновані, терпляче очікують на реставрацію або відбудову. Проте, в наш, складний-таки, час віднайти кошти на всі ці реставрації та відновлення дуже непросто. Та це не завадило з’явитися дивакам, що переймаються будівництвом у Ніжині нового храму. Чи це не диво, що на південній околиці міста, впритул до п’ятиповерхового містечка, збудованого ще за радянських часів Ніжинським ремонтним заводом, наприкінці минулого 2011 року засяяв золотом хрестів та куполів Храм Віри, Надії, Любові та матері їх Софії? Будівництво храму іще триває. І хоча богослужіння при храмі уже проводяться, та відбуваються вони або на церковному дворі, обнесеному тимчасовим будівельним парканом, або у тимчасовій споруді – «вагончику». Та спостерігання за тим, як посувається будівництво, не залишає сумнівів: справу буде доведено до кінця. Храм стане не лише релігійною спорудою, а й ще однією прикрасою міста Ніжина. Як і більшість моїх однолітків, я виріс у атеїстичному середовищі. Не меншим атеїстом мав би бути полковник радянської армії Черкез К.Г., колишній директор Ніжинського ремонтного заводу. Та саме він, Костянтин Георгійович, виявився тим диваком, що на генеральному плані містечка при заводі міністерства оборони багато років тому знайшов місце для християнського храму. Що й стало відправною точкою, від якої почалася передісторія храму. Вечором Чистого четверга від храму в усі боки розходяться прихожани. Ретельно оберігають від вітру вогники своїх свічок. Частинки Святого вогню, що має принести щастя до їх осель. Отець Миколай виходить з «вагончика» останнім. Це також людина з розряду диваків. Один з тих, кого не лякають складнощі життя. Хто не відкладає гарні справи на потім, на часи, коли життя стане легшим. Хто тягне на своїх плечах основний тягар з будівництва нового храму. Мені хотілось вмістити до цієї замітки кілька слів Отця Миколая про будівництво. Хоча я й побоювався, чи доречний обрав час – саме Чистого четверга? Отець Миколай вислухав мене спокійно й доброзичливо. Але від «пари слів» тактовно відмовився. Надто поважною є для нього газета «Деснянська вільна», щоб обмежитися з її кореспондентом лише кількома словами. Тим більше, що сказати є про що – і про чудесний випадок, пов’язаний з будівництвом храму, і про проблеми, що виникали і виникають при будівництві, і про інші обов’язки Отця Миколая, зокрема, про участь у вихованні солдатів сусідньої військової частини. Побачивши подив в моїх очах, Отець Миколай додав: «А чи Ви знаєте, що священики навіть із парашутами стрибають?» Отже, наша зустріч із Отцем Миколаєм відбудеться приблизно через півтора тижні. І буде викладена мною для читачів. А поки – полюбуйтеся по фотознімках на те, як набуває величі Храм Віри, Надії, Любові та матері їх Софії, що простягнув високо до неба святі золоті хрести. Прощаючись з Отцем Миколаєм, я мимоволі подумав, що саме таким і має бути шлях суспільства до підвищення добробуту – через відродження духовності.

Ігор СВІТЛЯК

 

Регион: 
Нежинский район
Час будувати храми
Час будувати храми
Час будувати храми
Час будувати храми
Час будувати храми
Час будувати храми